15. Звідки взялися -s, be + ing і have + V3

Три речі в цій темі виглядають свавільними: чому -s причепилося саме до третьої особи, чому be + ing узагалі існує і чому have + V3 категорично не терпить слова yesterday. Жодна з них не є правилом, яке хтось вигадав. Це три різні шари історії мови — і коли шари видно, правила перестають бути набором винятків.

15.1 Чому -s лишилося одне на всю парадигму

Давньоанглійське дієслово мало повний набір закінчень, як зараз українське: ic lufie («я люблю»), þū lufast («ти любиш»), hē lufaþ («він любить»), wē lufiaþ («ми любимо»).

Далі відбулося те, що відбувається з будь-якою мовою під тиском наголосу: ненаголошені кінцівки стерлися. Голосні в них редукувалися, приголосні відпали, і від усієї системи вижило одне закінчення — у третій особі однини.

Практичний наслідок простий: -s — останній уламок колишньої системи узгодження. Він не має логіки, бо не мусив нею бути: він просто той, хто вцілів. І виправляти його доводиться свідомо, бо в українській вціліли всі закінчення, і ваша інтуїція про узгодження налаштована на іншу картину.

15.2 be + V-ing виросло з прийменникової конструкції

Тривала форма — наймолодший із трьох шарів. У середньоанглійській казали he was on huntinge — буквально «він був на полюванні», де після прийменника стояв іменник.

Форма a-hunting ще й зараз трапляється в народних піснях і стилізаціях — це не помилка, а законсервований проміжний етап.

Обовʼязковою тривала форма зробилася лише в новій англійській. До того I write могло означати і «пишу взагалі», і «пишу зараз» — рівно як українське «пишу». Тому Continuous і досі відчувається як додаткова оптика, а не як базовий час: він і є додатковий, просто його додали давно.

15.3 have + V3: «маю зроблене» стало часом

Перфект виріс із звичайної присвійної конструкції. Речення I have the letter written означало буквально «я маю лист написаним»: have — повноцінне дієслово «мати», written — прикметник-означення до letter.

Далі відбувся перерозклад: слухачі почали чути в цьому не «маю лист (який) написаний», а «я написав лист». Дієслово have втратило власне значення й стало допоміжним, а порядок слів застиг як have + V3.

Ось звідки береться головна пастка розділу 5. Це не тонкість стилю, а наслідок того, що англійська пішла окремим шляхом: у ній have досі зберігає прив'язку до теперішнього («я маю це зробленим»), і тому речення не може одночасно вказувати на закрите минуле. Німецька цей зв'язок ослабила, англійська — ні.

15.4 Найкорисніший наслідок: чому «doesn't knows» неможливе

Do-support — конструкція з do в питаннях і запереченнях — з'явилася в XV–XVI ст. У Шекспіра ще паралельно живуть «I know not» і «I do not know»: обидва були нормою.

Коли do увійшло в систему, воно взяло на себе всю граматику речення — і час, і особу. Основному дієслову не залишилося нічого, тому воно повертається до початкової форми. Це одне й те саме правило для обох тем цього сайту:

Третій рядок — з тієї самої історії. Модальні дієслова (can, must, should) сформувалися до появи do-support і залишилися в старій системі, де заперечення утворювалося простим додаванням not. Тому didn't can неможливе, а couldn't — норма.