Звідки взялася інверсія
Інверсія здається прикрасою, яку додали до мови для врочистості: звичайне речення є, а це — святкове. Насправді все навпаки. Never have I seen — не надбудова над нормальним порядком слів, а уламок старого: колись англійське речення розверталося щоразу, коли попереду стояло будь-що. Сьогоднішня інверсія — те, що лишилося від цієї системи, коли решта її зникла.
19.1 Правило другого місця
Давньоанглійська була мовою з відмінками — приблизно як сучасна українська. Роль слова несло закінчення, тому порядок міг бути будь-яким, і головним обмеженням було інше: дієслово мусило стояти другим. Що б не стояло на першому місці — підмет, обставина, додаток, — присудок ішов одразу за ним, а підмет відсувався далі.
Ось чому в темі немає жодного логічного правила, з якого можна вивести список тригерів. Список — не система, а залишок: конструкції, у яких старий порядок протримався довше за решту.
19.2 Чому решта зникла
Разом із відмінковими закінченнями англійська втратила те, що вказувало на ролі. Питання «хто кого» довелося перекласти на порядок слів — і порядок став жорстким: підмет, присудок, додаток. Вільно рухати слова стало неможливо, бо кожен рух тепер міняв зміст.
Мова, у якої закінчення зникли, стає прозорішою в морфології й жорсткішою в синтаксисі. Англійська пройшла цей шлях між X і XV століттями: відмінків не стало, порядок слів затвердів, а разом із ним затверділа й потреба будувати наголос окремими конструкціями. Cleft-звороти (It was John who…) — не давня спадщина, а порівняно пізній винахід: вони поширюються саме тоді, коли вільний порядок слів уже недоступний. Тема цього курсу — по суті, набір компенсацій за втрачені відмінки.
19.3 Чому вціліли саме заперечення й умовні
Уламки лишилися не випадково. Заперечні прислівники на початку речення були в давньоанглійській звичайною справою (ne взагалі стояло перед дієсловом), і розворот після них устиг стати частиною самого звороту, а не наслідком загального правила. З умовними та сама історія: Had I known, Were I you, Should you need — це старі форми умовного способу, у яких дієслово виходило наперед без жодного сполучника.
Had, were і should — усе, що дожило до нас із розвиненої системи давньоанглійського кон’юнктива. Саме тому список у розділі 9 закритий і четвертої конструкції в нього не додати: ✗ Came he earlier… було б бездоганним давньоанглійським реченням і не є англійським сучасним. Мова не забороняє цю форму — вона просто перестала її вживати, і разом із ужитком зникла й можливість.
19.4 Що з інверсією відбувається зараз
Вона повільно відступає далі. У сучасних текстах No sooner had we… і Scarcely had she… зустрічаються дедалі рідше, а їхнє місце займають The moment we…, As soon as…, We’d barely…. Заперечна інверсія тримається краще — але й вона змістилася у бік письмової мови: за останні сто років частка усних ужитків помітно впала.
Виняток тут один і показовий — So do I і Neither do I. Вони не тільки не відступають, а й лишаються цілком розмовними, бо роблять роботу, якої більше нікому робити: коротко приєднати себе до сказаного. Конструкція виживає рівно доти, доки в неї є функція, якої немає в сусідів.
19.5 Що з цього випливає для вас
Історія не поставить за вас жодного did — це робить лише практика. Але вона знімає два відчуття, які найбільше заважають у цій темі.
Перше: що інверсія — це прикраса, додана заради урочистості, і застосовувати її треба тоді, коли хочеться звучати солідно. Ні: це старий порядок слів, який дожив у кількох конструкціях. Тому й вибір тут не «урочисто чи ні», а є тригер чи немає — механічний, як у розділі 6.
Друге: що українська зі своїм вільним порядком слів тут «простіша». Теж ні: обидві мови роблять ту саму роботу різними засобами, і кожна платить свою ціну. Українська тримає відмінки, щоб дозволити собі вільний порядок; англійська віддала відмінки й тепер будує окремі конструкції. Уся ця тема — рахунок за той обмін.