Чому минулий час означає нереальність
Найдивніше правило теми — «Past Simple про сьогодні» — насправді не дивне і не англійське. Це слід окремого умовного способу, який мова майже повністю стерла. І українська, до речі, зробила рівно те саме — просто ми цього не помічаємо.
Староанглійська мала окремі форми subjunctive — умовного способу: дієслово змінювалося не лише за часом, а й за «реальністю». If he wære her («якби він був тут») відрізнялося від he wæs her («він був тут») закінченням, а не контекстом. Але закінчення англійської стерлися майже всі (детальніше — тема «Побудова речення», розділ 16), і умовний спосіб стирався разом із ними.
Коли окремі форми зникли, роботу «позначати нереальність» перебрав минулий час — найближчий за відчуттям: минуле, як і уявне, не тут і не зараз. Дистанція в часі стала дистанцією в реальності. Тому If I knew… — це не «я знав», а «я не знаю, але уявімо». Єдиний уламок старого способу, який вижив, — were для всіх осіб: If I were you. У was/were subjunctive ще видно, у решти дієслів він зовні не відрізняється від Past Simple.
Друге плече зсунулось тим самим механізмом: would — граматично минула форма will (як could від can і might від may). First каже will — «станеться»; second відступає на крок і каже would — «сталося б». Тобто вся система умовних — це один жест «крок назад», застосований до обох плечей одночасно.
Наше «якби я знав, я б сказав» — теж минулий час плюс частка: «знав», «сказав» + б. Частка «б» — це залишок давнього аориста дієслова «бути» (бим, би, бихом…), який колись відмінювався, а тепер застиг. Тобто обидві мови пройшли один шлях: окремий умовний спосіб → стерся → минулий час + маркер. Різниця лише в маркері: у нас — частка «б», в англійській — сам вибір форми і would.
Практичний висновок з історії: не питайте в зустрінутого Past Simple «коли це було» — спитайте «наскільки це реально». Час в англійській міряє не лише хронологію, а й дистанцію до реальності, і умовні речення — головне місце, де це видно неозброєним оком.