Пряма й непряма мова пліч-о-пліч
Десять реплік і десять переказів. Дивіться не на дієслово переказу, а на те, скільки слів довелося перерахувати в кожному рядку: у деяких змінюється одне, у деяких — пʼять із семи. Прочитайте пару, спробуйте самі назвати всі зміни, і лише тоді читайте коментар.
10.1 Пари
10.2 Що з цього видно
Найбільше змін — у репліках про «зараз»
Що більше в репліці слів, привʼязаних до моменту й місця розмови (now, today, here, this, I, you), то більше доведеться перерахувати. Репліка про вічне (The museum opens at nine) не змінюється майже ніяк.
Найменше змін — там, де часу немає
Наказ і прохання зсувати нікуди: Wait outside не має часу взагалі. Уся робота там — знайти правильну модель (tell somebody to do) і не зісковзнути в підрядне речення через українське «щоб».
Питання змінюється найпомітніше
У ньому зникають три ознаки одразу — інверсія, do і знак питання, — і жодної з них немає в українському відповіднику. Тому саме питання найчастіше переказують неправильно, навіть коли з часами все гаразд.
10.3 Скільки прямої мови буває в нормальному тексті
Пропорція за жанрами
- Художня література, діалог — пряма мова майже суцільно: вона передає голос, а переказ його стирає.
- Новини — приблизно навпіл: ключова цитата дослівно, решта переказом. Дослівна цитата в новині означає «за це слово ми відповідаємо».
- Робочий лист, звіт про зустріч — майже суцільний переказ. Пряма мова тут виглядає як стенограма й вимагає пояснень.
- Чат, розмова — переказ, але без зсуву: he says he’s on his way. Формальне he said he was on his way звучить так, ніби відтоді минув день.
- Юридичний і технічний текст — переказ із точними дієсловами: the client claims, the vendor denies, the report states.
Українською ми переказуємо чужі слова дуже часто й дуже легко — «він каже, що…», «вона казала, наче…», — і майже ніколи не ставимо лапок. Англійська в тих самих ситуаціях робить те саме, але вимагає перерахунку.
Тому найкорисніша вправа теми — не переклад окремих речень, а переказ справжньої розмови, яка була у вас цього тижня. Саме там виявиться, що рука зсуває час у першому реченні й забуває про це в третьому.