Звідки взялися -er і more
Дві машинки цієї теми здаються довільними рівно доти, доки не видно, що українська влаштована так само. Хвіст успадкували обидві мови, окреме слово обидві дописали пізніше, і обидві зіпсували ті самі пʼять прикметників. Різниця лише в тому, що українська лишила вибір за мовцем, а англійська віддала його довжині слова.
19.1 Хвіст -er — спільний спадок
| Мова | Вищий ступінь | Найвищий |
|---|---|---|
| Давньоанглійська | lang → lengra | lengest |
| Сучасна англійська | long → longer | the longest |
| Українська | довгий → довший | найдовший |
Обидва суфікси — -er і -ший — виросли з того самого праіндоєвропейського порівняльного показника. Тому older і «старший» — не аналогія, а родичі: спільний предок, розвезений двома мовами в різні боки. І межа, за якою хвіст перестає налазити, у нас теж є: «зручніший» ще звучить, «непередбачуваніший» — уже ні.
19.2 more / most — пізніша добудова
Слова more і most самі по собі стародавні: давньоанглійські māra і mǣst, «більший» і «найбільший». Але ставити їх перед іншим прикметником англійська почала лише в середньоанглійський період — приблизно з XIII століття, під впливом французької, де інакше й не будували.
Спершу це була мода, а не правило: more swete і swetter спокійно стояли поруч у того самого автора. Розподіл за довжиною склався сам, за пару століть, і з тієї самої причини, з якої він тримається досі: до довгого слова хвіст просто важко вимовити.
Українська пройшла тим самим маршрутом і зупинилася на крок раніше: «більш зручний» у нас теж пізніша, книжніша конструкція — але вона не витіснила хвіст із жодної зони. Тому в українській вибір лишився стилістичним, а в англійській став граматичним.
19.3 Пʼять неправильних — і чому вони неправильні в обох мовах
Це явище називають суплетивізмом — коли форми одного слова беруться від різних коренів. І воно ніколи не буває випадковим: суплетивними стають рівно ті слова, які вживаються найчастіше. Рідкісне слово мова з часом «вирівнює» за загальним правилом; часте — ні, бо його форму чують надто багато разів на день, щоб забути. Саме тому неправильні ступені збіглися в обох мовах: у нас однакові найуживаніші прикметники.
19.4 more better було нормою — і перестало нею за одне століття
«This was the most unkindest cut of all» — Юлій Цезар. «I am more better than Prospero» — Буря. Подвійний ступінь у XVI столітті був звичайним підсиленням, а не помилкою: дві машинки разом означали «дуже».
Заборонили його граматисти XVIII століття — насамперед Роберт Лаут (1762), — і аргумент був математичний: подвоєння того самого показника нічого не додає. Логіка мови так не працює (подвійне заперечення в українській теж «нічого не додає», але живе), проте норма закріпилася й тримається досі.
Практичного висновку два. Перший: more better справді помилка — сьогодні, у письмі, на екзамені. Другий: вона помилка за домовленістю, а не за логікою мови, і саме тому рука робить її так уперто. Вам не бракує розуміння — вам просто дістався правильний інстинкт у мові, яка від нього відмовилася.
19.5 the у «the more … the better» — це взагалі не артикль
Найнесподіваніший факт розділу. У конструкції the more you practise, the better you get обидва the не мають до артикля жодного стосунку. Це залишок давньоанглійського þȳ — форми вказівного займенника в орудному відмінку, зі значенням «на стільки, на цю міру».
Дослівно конструкція читається так: «на скільки більше ти практикуєшся — на стільки кращим стаєш». Українське «що… то…» влаштоване точно так само: «що» і «то» — теж займенники міри, а не сполучники. Дві мови незалежно зібрали ту саму рамку з того самого матеріалу, і саме тому конструкція так легко перекладається дослівно.
19.6 fewer проти less — правило, якого не було
Давньоанглійське lǣs спокійно вживалося і зі злічуваним, і з незлічуваним; less people писали тисячу років. Правило «fewer для штук, less для маси» вперше сформулював Роберт Бейкер у 1770 році — і сформулював як особисте вподобання: «мені здається кращим».
Через двісті років ця приватна думка стоїть у підручниках, шкільних тестах і на касах супермаркетів. Опір їй досі живий: британські мовознавці регулярно нагадують, що less people історично бездоганне.
Історія не поставить ступені за вас — це робить лише практика. Але вона знімає відчуття свавілля: -er і більш є в обох мовах, суплетивні форми — теж, і навіть конструкція «що… то…» зібрана однаково. Англійська відрізняється рівно в одному: вона забрала у вас вибір і віддала його довжині слова.
І вона дає перевірку, яка працює завжди: якщо українською хочеться сказати «більш» — імовірно, і англійською там more. Слова, які нам самим важко вимовити з хвостом, і в англійській його не беруть.