Звідки взявся -ing і чому to було прийменником
Вибір між двома формами здається довільним — і саме тому його зазвичай просто зубрять. Насправді за кожною з них стоїть окрема історія, і обидві пояснюють, чому дієслова розділилися на два списки саме так. To було прийменником напряму, а -ing склеївся з двох різних давньоанглійських суфіксів, які означали цілком різні речі.
18.1 to — колишній прийменник руху
У давньоанглійській tō було звичайним прийменником зі значенням «до, у напрямку»: tō þǣm hūse — «до того дому». Дієслово після нього стояло у формі, схожій на іменник у давальному відмінку, і разом усе це означало буквально «до робити» — тобто до дії, якої ще немає.
Прикмета походження збереглася в самому вигляді конструкції: to досі пишеться окремим словом, хоча жодного власного значення вже не має. Саме через це воно й уміє відриватися від дієслова — і саме тому в англійській узагалі можливе те, що граматисти XIX століття називали «розщепленим інфінітивом»: to boldly go.
Заборона на таке розщеплення — вигадка вікторіанських редакторів, які рівнялися на латину. У латині інфінітив був одним словом, розщепити його було фізично неможливо, і з цієї неможливості зробили правило для мови, де вона не діє. Сучасні довідники цю заборону не підтримують.
Слід прийменника видно й у тому, що to вижило в конструкціях, де воно прийменником і лишилося: look forward to, be used to, object to. Це не виняток із правила — це просто те саме слово, яке не встигло змінити роботу. Уся плутанина розділу 3 росте з цієї однієї обставини.
18.2 -ing — дві форми, які злилися
Сучасний -ing виглядає як одна форма, а насправді це дві, що зійшлися у вимові приблизно в XIV столітті.
Два суфікси зблизилися фонетично й до кінця середньоанглійського періоду злилися в один -ing. Форми стали однаковими, а значення лишилися різними — і саме тому в сучасній граматиці досі розрізняють герундій та дієприкметник, хоча на письмі вони не відрізняються нічим.
У реченні I saw her waiting це дієприкметник (дія в процесі), а в реченні I hate waiting — герундій (дія як річ). Розрізняти їх на слух не потрібно й нецікаво: жодне правило теми від цієї різниці не залежить. Але вона пояснює, чому -ing так природно означає процес: половина його походження — саме звідти.
18.3 Чому дієслова розділилися саме так
Списки з розділів 5 і 6 склалися не за один день і не за задумом. Герундій розширював свої володіння поступово: спершу він стояв тільки після прийменників (там він і досі непорушний), потім почав витісняти інфінітив після дієслів, які говорять про наявну дію.
Процес не завершився й сьогодні. Дієслово start ще двісті років тому брало майже виключно to, а тепер обидві форми рівноправні. Like в американській англійській рухається у зворотний бік — до to. А в need пасивна конструкція needs washing тримається в британській і майже зникла в американській, де кажуть needs to be washed.
Конструкція for to do — «щоб зробити» — була абсолютно нормальною в середньоанглійській і трапляється у Чосера на кожній сторінці: for to seken. У сучасній мові вона зникла з літературної норми в XVII столітті, але вціліла в діалектах Ірландії, Шотландії й американського Півдня, а також у народних піснях.
Українська рука, яка пише ✗ I went to the shop for to buy milk, відтворює конструкцію, яка колись справді існувала. Це не робить її правильною сьогодні — але пояснює, чому вона так природно проситься на язик у мові, де мета виражається прийменником.
18.4 Що з цим робити читачеві
Нічого — і в цьому суть розділу. Історія не дає жодного правила, яке можна застосувати в реченні. Вона дає інше: розуміння, що два списки дієслів — не свавілля, а слід повільного руху, який ще триває. Дієслово потрапило в список «-ing» тому, що говорить про наявну дію, і в список «to» — тому, що говорить про майбутню. Винятки з цього — залишки старіших етапів, а не хаос.
Тому й учити ці списки варто саме групами за змістом, як у розділі 5: групи повторюють логіку, за якою мова їх і зібрала.