Звідки взялися that і which
Правила цієї теми виглядають довільними — і два з них справді довільні. Заборону закінчувати речення прийменником вигадала одна людина у XVII столітті, а розподіл «that для обмежувальних, which для неозначальних» — інша людина 1926 року. Зате коми довільними не є: вони позначають те, що й так чути в мовленні. Ось звідки все це взялося — і чому знання походження тут справді змінює те, як ви пишете.
18.1 Два слова різного походження
That і which прийшли в цю конструкцію з різних боків. That — давній вказівний займенник, той самий, що в that book; у давньоанглійській він працював як універсальна частка, що приєднувала будь-яке підрядне. Which — питальне слово, і у відносних реченнях воно закріпилося значно пізніше, приблизно з XIII–XIV століть, під впливом писемної латини й французької.
Звідси й нинішній розподіл ролей, який відчувається інтуїтивно: that звучить нейтрально й розмовно, which — трохи книжніше. І звідси ж заборона that в неозначальних реченнях: вставка в комах — конструкція писемна за походженням, а that ніколи не був писемним словом.
18.2 Правило Фаулерів — молодше, ніж здається
До XX століття that і which уживали в обмежувальних реченнях як завгодно. У Шекспіра, у Біблії короля Якова, у Джейн Остін which без ком трапляється постійно — і нікого це не бентежило.
1926 року Генрі Фаулер у «Словнику сучасного англійського вжитку» запропонував розвести їх: that — для обмежувальних речень, which — для неозначальних. Він чесно писав, що це не опис мови, а пропозиція: «якби письменники погодилися вважати that обмежувальним, а which — неозначальним, виграли б і ясність, і легкість». Пропозицію підхопили американські редактори, і сьогодні вона зашита в кожен текстовий редактор із перевіркою стилю.
- Кома — це норма, а не вподобання. My mother, that lives in Poltava помилкове в будь-якому варіанті англійської.
- Which без ком — не помилка. The invoice which we sent on Monday цілком нормальне, особливо в британських текстах. Американський редактор виправить його на that, і це буде правка стилю, а не граматики.
Тобто з двох «правил» жорстке лише одне. Плутають їх тому, що підручники подають обидва однаковим тоном.
18.3 Прийменник у кінці: помилка, вигадана з латини
1672 року поет Джон Драйден дорікнув Бенові Джонсону за речення, що закінчувалося прийменником, — на тій підставі, що в латині так неможливо. Він навіть переписав власні ранні тексти, прибираючи з них цю конструкцію. Півтора століття граматики переписували його зауваження одна в одної, і в шкільній традиції воно осіло надовго.
Насправді конструкція живе в англійській від давньоанглійського періоду — вона вбудована в саму будову мови, де прийменник тісно повʼязаний із дієсловом (look at, rely on, put up with). Розірвати цю пару означає зруйнувати дієслово. Сьогодні заборону не підтримує жоден серйозний довідник, а приписуваний Черчиллю жарт про «педантизм, up with which I will not put» став її епітафією — хоч сам Черчилль цього, найімовірніше, не казав.
18.4 Куди подівся whom
Whom — залишок відмінкової системи, яка в англійській розсипалася до XIV століття. Іменники втратили відмінки повністю, займенники зберегли частково (he / him, she / her), а who / whom опинилося на межі: форма ще жива, але щоденній мові вже не потрібна, бо роль показує порядок слів.
Ця сама логіка пояснює, чому конструкції both of whom, most of which звучать книжно: вони збереглися саме там, де прийменник стоїть попереду, — в останньому притулку відмінка.
18.5 А українська пішла іншим шляхом
Наше «який» відмінків не втратило — і саме тому робить усю роботу саме. «Якого», «якому», «яким», «про якого» несуть і рід, і число, і відмінок, тому підрядне можна пересунути, а звʼязок із іменником не загубиться.
Англійська цю інформацію втратила й замінила її двома засобами: порядком слів (підрядне впритул до іменника) і пунктуацією (коми або їх відсутність). Ось чому в цій темі стільки уваги здається дрібницям: у мові без відмінків кома справді несе стільки ж змісту, скільки в нас — закінчення.